АБЕРАЦІЇ ХРОМОСОМ У ЛІМФОЦИТАХ КРОВІ ЛЮДИНИ ЗА КОРОТКОЧАСНОГО ЗОВНІШНЬОГО ОПРОМІНЕННЯ ЦЕЗІЄМ – 137 IN VITRO

В.А. Курочкіна, Т.В. Циганок, І.А. Хомич, В.І. Федорченко, Л.К. Бездробна

Інститут ядерних досліджень НАН України, Київ, Україна

Мета – вивчити частоту нестабільних аберацій хромосомного типу в культурі лімфоцитів крові людини при короткочасному зовнішньому опроміненні цезієм-137 в малих дозах in vitro за умов наближених до in vivo.

Матеріали і методи. Дослідження виконано на зразках крові умовно здорового донора чоловічої статі віком 37 років. Стерильні зразки гепаринізованої крові опромінювали впродовж 1,75 годин при температурі 35,5 – 36,5^оС у повітряному термостаті розміщеному в «гарячій» камері реактора. Активність джерела цезія-137 (1,79±0,15) ∙ 10¹⁰Бк. Джерело і пробірки зі зразками крові розміщували у планшеті зі щільного полістеролу, який під час опромінення обертався навколо умовної вісі, забезпечуючи цим перемішування клітин крові. Зразки крові встановлювали на відстанях від джерела 0,16 – 0,07 м, що забезпечувало опромінення крові у дозах 0,10 – 0,53 Гр відповідно. Для контролю доз під час опромінення використовували термолюмінесцентні дозиметри на основі монокристалів фтористого літію – LiF. Культивування крові (48 годин) і приготування цитогенетичних препаратів проводили за загально прийнятою методикою [1]. Частоту нестабільних аберацій хромосомного типу досліджували при культивуванні лімфоцитів безпосередньо після опромінення і через дві години (час необхідний для репарації первинних пошкоджень ДНК) інкубації опроміненої крові в термостаті при температурі 37^оС. На кожну дозу аналізували по 2000-2500 метафазних пластинок.

Результати дослідження. Розподіл нестабільних хромосомних аберацій (обмінів і вільних ацентричних фрагментів) в лімфоцитах крові внаслідок їх зовнішнього гамма-опромінення ¹³⁷Cs в дозах до 0,53 Гр відповідав розподілу Пуассона (згідно індексу дисперсії – σ²/y і u-критерію). Виявлено по одній клітині з двома дицентриками з супровідними парними фрагментами після опромінення в дозах 0,28 Гр та 0,53 Гр. Встановлений рівень аберацій був у декілька разів менший ніж представлений в літературі для випадків гострого опромінення в тих же дозах. Регресійний аналіз дозових залежностей виходу дицентриків і центричних кілець (сумарно) з супровідними парними фрагментами та вільних ацентричних фрагментів підтвердив їх лінійний характер у діапазоні доз до 0,28 Гр. При опроміненні зразків крові в дозі 0,53 Гр рівень аберацій різко зростав (індукція нестабільних обмінів – на порядок).

Дозові залежності пошкоджень (при дозах до 0,28 Гр), отримані безпосередньо після припинення опромінення і через дві години потому, майже не відрізнялися. Це свідчить про те, що репарація індукованих пошкоджень відбувається в основному вже під час опромінення, в подальшому репараційні процеси не суттєві. Частота нестабільних обмінів після опромінення в дозі 0,10 Гр виявлялася на рівні неопроміненого контролю.

При дії в дозі 0,53 Гр репараційні процеси продовжувалися і після припинення опромінення, але залишковий рівень пошкоджень значно перевищував контрольний.

1. Cytogenetic dosimetry: applications in preparedness for and response to radiation emergencies. International Atomic Energy Agency. Vienna. – 2011. – 229 p.