ЗАПОВІДАННЯ ЯК СПОСІБ УПРАВЛІННЯ РАДІАЦІЙНО ЗАБРУДНЕНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ

Д.О.Вишневський

 

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, м. Чорнобиль

 

Великі аварії на радіаційних об’єктах, за своїми масштабами, можна віднести до національного лиха. Вони призводять до економічних втрат, погіршенню здоров’я у великих груп населення, росту соціальної напруги. Найбільш важлива характеристика наслідків радіаційної аварії – їх порівняно висока тривалість впливу. Перехід до нормального стану може займає роки та десятиріччя. Виникає необхідність проведення багаторічної політики управління особливим типом території – радіоактивно забрудненими землями. Цей процес управління має більш складний характер, ніж ліквідація аварії в межах промислової площадки АЕС. Він включає в себе велику кількість об’єктів та процесів навколишнього середовища: ландшафти, екосистеми, підземні та поверхневі води, приземний шар атмосфери, процеси переноси речовини в різних середовищах.

Однак головна проблема полягає не в виборі засобів та ресурсів, а виборі головних цілей управління. Радіаційно небезпечні землі, з точки зору управління, являють собою аномалію. На них діє ряд обмежень, котрі не дозволяють використовувати ресурси території в повному обсязі. Більш того сама територія є джерелом забруднення. Зрозуміло бажання осіб, які приймають рішення, виправити цю ситуацію та повернути територію до більш-менш прийнятим форматам управління та землекористування. Однак такі рішення призводять тільки до неефективного витрачання ресурсів. Як показав досвід подолання наслідків аварії на ЧАЕС, великі площі природних та антропогенних ландшафтів неможливо очистити від радіоактивного забруднення та зняти обмеження з ним пов’язані. В перші роки після аварії пріоритетом були масштабні роботи по дезактивації об’єктів за допомогою інженерних методів. Дезактивація показала свою ефективність на локальному рівні в умовах техногенного середовища (промислова площадка ЧАЕС, м. Прип’ять, дороги та окремі споруди). Застосування цих методів на великих площах було економічно затратним та призводило до деградації ландшафту. Іншій підхід - пошук технології отримання «чистої» продукції з території зони відчуження - виявився економічно збитковим.

Описаний вище процес за всіма ознаками є інституціональною пасткою – усталена норма (неефективний інститут), який має самопідтримується. Неефективним інститутом тут є формат використання території, котрий передбачає природокористування без обмежень. Пошук шляхів для подолання обмежень, які пов’язані з радіаційним фактором призводе до втрати ресурсів та часу.

Найбільш оптимальним варіантом землекористування, який не порушує режиму території та радіаційної безпеки є її використання для збереження та відновлення природних комплексів. Жорсткий режим охорони, відсутність населення та низька інтенсивність господарської діяльності фактично створюють заповідний режим.

Юридичний статус заповідників отримали території, які зазнали забруднення внаслідок радіаційних аварій – Східно-Уральский заповідник (1968 р., Росія) та  Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник (1988 р., Республіка Білорусь). На українській частині зони відчуження довгий час пріоритет в діяльності надавався заходам по виведенню з експлуатації ЧАЕС, поводженню з РАВ, спорудженню НБК. З початку 90-х років було запропоновано декілька варіантів розвитку мережі територій природно-заповідного фонду, однак ні один з них не був реалізований.

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник створено Указом Президента України від 26 квітня 2016 року № 174 "Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника". Загальна площа Заповідника становить 226964,7 гектара, на його території відповідно до природоохоронного законодавства будуть виділені такі функціональні зони: заповідна, буферна,             регульованого заповідного режиму, антропогенних ландшафтів.

Флора заповідника складається з 1256 видів судинних рослин, 120 видів лишайників та 20 видів мохів. Із Європейського червоного списку відзначено три види рослин: глід український, смілка литовська, козельці українські. В Додаток 1 Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі входять 5 видів; до Червоної книги України – 43 види; в Зелену книгу України входять 13 рослинних угруповань.

Дані про кількість видів, що мешкають у зоні відчуження, різні у різних авторів і становлять: ссавці – 58-70 видів; птахи – 200-300 видів; рептилії – 6-7 видів, амфібії – 11-12 видів; рибоподібні – до 60 видів. Інвентаризація безхребетних тварин не проводилась. До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи включено 14 видів. Із Європейського червоного списку відзначено 13 видів. 75 видів фауни, занесених до Червоної книги України.

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник є унікальним природоохоронним і науковим об’єктом в Україні. Умови на території заповідника, що утворились після аварії на ЧАЕС внаслідок радіоактивного забруднення, різкого зниження антропогенної діяльності, призвели до відновлення природних процесів у екосистемах, тваринного і рослинного світу. Велика територія та ландшафтне різноманіття дозволяє підтримувати існування популяцій навіть великих хижаків (наприклад, ведмедя).

Слабкий регулюючий вплив людини на водні та наземні екосистеми призводить до активації природних механізмів і відновлення природної динаміки екосистем. У природних біоценозах гетерогенність середовища підтримується діяльністю видів середоперетворювачів та впливом екстремальних абіотичних факторів (пожежі, вітровали, повені тощо). Види середоперетворювачі (едифікатори, ключові види або екосистемні інженери) характеризуються тим, що викликають найбільші перетворення в екотопі внаслідок своєї життєдіяльності. Основними видами середоперетворювачами на території Заповідника є бобер, лісові копитні, кабан, фітопатогени (комахи та гриби), дерева та мурахи.

Територія заповідника має великий природоохоронний потенціал, який буде розкриватися в процесі діяльності заповідника. Буде продовжуватися інвентаризація біологічного різноманіття, умов навколишнього середовища, створюватися плани управління окремими об’єктами та територіями. 

Робота наукової частини Заповідника посилить концепцію зони відчуження як «лабораторії просто неба».  Крім того, дозволить розширити спектр наукових досліджень з радіобіологічних та радіоекологічних до загальноекологічних.